Про містоМіська владаПідприємства та бізнесПропозиції для інвесторівГуманітарна сфераСервіс та відпочинокСервіс та відпочинок

 
 




Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика



Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют



05-02-2015

На Бердичівщині жінка відправилась добровольцем в зону бойових дій

Війна – справа суто чоловіча, прекрасній половині людства природою закладена дещо інша роль – берегти рід людський. Та чи може витримати серце жінки, біль від втрат принесених війною, коли гинуть чиїсь діти? Історія знає багато прикладів, коли жінки бралися за зброю нарівні з чоловіками. Під час Другої світової війни вони були не лише лікарями та медсестрами, які під градом ворожих куль витягували поранених з поля бою, рятували життя в шпиталях, але й командували навіть морською піхотою, були зенітницями, льотчицями.

До останнього часу здавалось, що про подвиги наших предків, їхню мужність і неабиякий героїзм, ми будемо знати і пам’ятати завдяки фільмам і книгам. Але так сталось, що в новій історії нашої країни знову з’явилась сторінка, яку доводиться писати кров’ю українців, що відстоюють право бути єдиним народом.

Неоголошена війна на сході України згуртувала українців і змусила взятись за зброю не лише чоловіків, а й жінок. Відважні українки показали себе не менш вправними бійцями, ніж сильна половина людства. Вони знайшли своє покликання у лавах Збройних Сил України, добровольчих батальйонів, при шпиталях і звісно ж, волонтерських організаціях.

Сподівається стати людиною, яка приносить користь у зоні бойових дій і 33-річна Людмила Салій, медик за освітою, мешканка села Тютюнники,Чуднівського району, що приїхала у Бердичів і записалась добровольцем у міськрайонному військовому комісаріаті. Разом з десятком мобілізованих жінка, готувалась до відправки в учбові центри, 4 лютого.

Імунолог, вірусолог та мікробіолог за фахом, жінка останнім часом працювала в Києві і в Житомирі у сфері готельного бізнесу, адміністратором. Вдома на пані Людмилу чекатимуть мати, що працює вчителем та 11-річний син, що мріє стати військовим льотчиком. Вони її відпустили, зізнається жінка, - важко але з розумінням поставились до її вибору, адже усвідомлюють, що захищатиме і їх.

Біля тендітної жінки тільки невеличкі сумки з речами першої необхідності, рідні і близькі її не проводжають, а займаються вдома своїми справами, бо не варто зайвий раз лити сльози. Людмила переконана, що допоможуть їй у важку хвилину обереги взяті з дому – хрестик, іконки та молитви Пресвятій Богородиці подаровані родиною. Під час спілкування з журналістами жінка була не багатослівною, відзначивши, що у нас вистачає тих, хто багато говорить, і на жаль мало тих, хто діє. Як і решта українців вона сподівається щось змінити своїми діями, щоб не сидіти на місці склавши руки, коли війна вже стала буденною справою.

Чоловіків, що всіляко намагаються уникнути призову, Людмила Салій не розуміє, хоча не засуджує і нікого не агітує, оскільки це особистий вибір кожного. «Треба робити так, щоб не було совісно за марно прожиті роки», - наголосила жінка.


РІО Бердичів
 

 

[версія для друку]
[обговорити на форумі] [підписка на розсилку]
TyTa